Big Gangsta Party

Харків, 94-й рік. Напружена
криміногенна ситуація. В місті діє
злочинне угруповання, яке бомбить обмінки,
на державному радіо їх називають „групою зухвалих молодиків”;
і ось ця група зухвалих молодиків 
довго пасе оптову обмінку в центрі,
пасе-пасе і врешті випасає,
що в омбінці
зараз лежить кілька мішків бабла -
брезентові мішки з баблом,
котрі до завтра ніхто не буде вивозити.
Тоді вони святково одягаються
і їдуть бомбити
обмінку.

А обмінка знаходиться в самому
центрі; вони ще пропускають напханий
народом трамвай і аж тоді йдуть
бомбити 
свою 
обмінку.

А там їм ніхто, виявляється, не радий,
тим більше - коли вони починають забирати 
мішки з баблом.

І ось ти ідеш містом, сонячним боком вулиці,
і в тебе все погано - ні грошей, ні роботи, ні соціальних перспектив, 
і тут раптом із обмінки вибігають
молодики в святкових спортивних костюмах і біжать
до бехи, наче біатлоністи, що залишили далеко
позаду всіх претендентів на оптове бабло.

Але що можна робити у Харкові, в 94-му році,
з мішком бабла? Його можна здати в оптову обмінку.
Але там вони вже всіх перестріляли. Отож вони
вирулюють під колесами трамваю
і мчать в нікуди.

Але за пару кварталів звідси 
є затишний кабак із кокаїном,
котрий називається „Елітний клуб „Карамболь””.
І вони їдуть просто туди і починають розплачуватись
баблом, на якому ще не висохла кров інкасаторів.

І що, і їм приносять їхнє відро кокаїну,
і доки вони схиляються над ним, мов піхотинці над 
піхотною міною, убоп по своїх каналах пробиває їхню беху
і починає штурмувати елітний клуб „Карамболь”.

І ось ти йдеш собі,
дивлячиь, 
як над
трамвайними дротами 
підіймаються інкасаторські душі, і все, що тобі хочеться -
це просто нормально потрахатись, хоч раз, хоч раз у житті,
навіть чорт із ними - із соціальними гарантяіми,
чорт із нею - з роботою,
хоча б раз, хоча б аби з ким!
І тут тобі раптом до ніг
починають викидати тіла молодих біатлоністів,
і в кожного з них на грудях лейбл адідасу, 
мов прострелене серце, так ніби ця команда біатлоністів
потрапила під перехресний вогонь свого дублю.

Невидимі й незбагненні
наші з тобою голоси підіймаються в космос.
Скільки тьмяних, солодких натяків
залишили нам у спадок духи любові.
Краще героїчна смерть, аніж холодна старість.
Спи спокійно, товаришу по боротьбі,
я доношу твій найк,
я поверну борги,
я буду користуватись твоєю трубою,
відповідаючи на дзвінки,
і коли задзвонять твої батьки,
я скажу, що ти ненадовго відійшов, 
але незабаром повернешся,
і тоді вони заплатять за все.