[Ленін – слово, від якого мене рве на шматки]

Ленін – слово, від якого мене рве на шматки,
Ленін – це краще за екстезі, Ленін, який
Написав більше томів, ніж я встиг прочитати за своє життя.
Отже, Ленін – одне тільки слово, а ми вже, як буря, готові,
Ленін в димі революцій стоїть несхитно, як моя ранкова ерекція,
Ленін – покровитель мого народу і всього прогресивного суспільства,
Владімір Ульянов, який мені сниться в контексті колумбійських революціонерів
І бронепоїзда, в його честь я буду називати своїх дітей і вулиці, 
В ім’я якого я буду відмолювати гріхи, я буду носити квіти до його пам’ятника.
Я сплю і бачу: мої старші колеги по перу у грозові ночі пишуть романи про Леніна,
Вінки сонетів про нього, філософські трактати про його ідеологію.
О Леніне, який жах, я сплю і бачу: двадцять років тому мій декан грудьми відстоює ідеали
Комсомолу, тобто він дістає кулаком у груди, чому так слабо, кричить Ленін,
Ударимо міцним кулаком більшовизму по всіх деканах, кричить наш Пророк, і 
Його крик тоне в небі над хлібозаводами, чому так слабо, кричить Пророк, і
Його крик тоне в домнах, які виплавляють чавун для союзних республік - Китаю і Куби,
Чому так слабо, кричить Пророк, і його крик тоне в моїй голові.
Я дійсно не розумію, чому так слабо і чому лише в груди били комсомольців, які
Споганили Твою безсмертну ідею, чому вони досі живі, куди дивляться революційні трійки?
Про Твоє життя, Леніне, я напишу Новий Завіт, або, як мінімум, 
Напишу пост у своєму ЖЖ, Леніне, я готовий померти від твого доторку, погляду, запаху.

Ну ось, і я також написав вірш про Леніна, але де ж мої премії, де 
Моя слава, чому моїх віршів немає у шкільних хрестоматіях?
Шкільні хрестоматії й без мене хрінові, думаю я.
Я повертаюся до стіни й намагаюся заснути:
Жодних премій, слави, жодних моїх віршів у й без того хрінових
Шкільних хрестоматіях.